Формування
історичного світогляду учнів шляхом розвитку критичного мислення.
Входження
України в загальноєвропейський освітній простір є надзвичайно важливим для
подальшого розвитку нашої країни. У час суспільних змін очевидним є те, що
знання застарівають досить швидко. «Самоцінність знань переосмислюється, –
підкреслюється у Концепції розвитку загальної середньої освіти, – натомість
зростає роль умінь здобувати, переробляти інформацію, одержану з різних джерел,
застосовувати її для індивідуального розвитку та самовдосконалення людини».
Життя висуває суспільний запит на виховання творчої особистості, здатної, на
відміну від людини-виконавця, самостійно мислити, генерувати ідеї, приймати
сміливі нестандартні рішення, аргументувати власну думку, бути толерантним.
Сьогодні
залишається актуальним твердження видатного американського мислителя минулого
століття Джона Дьюї, що фундаментальна мета сучасної освіти полягає не в
наданні інформації учням, а в тому, щоб розвивати критичний спосіб
мислення, навички мислення, котрі дають змогу адекватно оцінювати нові
обставини і формувати стратегію подолання проблем, які у них криються. Тому
предметом роботи є можливості розвитку критичного мислення на уроках
суспільствознавчих дисциплін та результати використання даної методики.
Поступове
впровадження гуманістичної парадигми освітнього процесу веде до певної зміни
ролі й функцій вчителя, зростання його самостійності на етапі прогнозування,
конструювання й організації, що приводить відповідно до підвищення
відповідальності за результати своєї праці. Саме на досягнення кінцевого
результату — розвитку особистості через призму формування життєво необхідних
компетентностей — націлена сучасна модель освіти. Життєвий досвід учня —
вирішальний фактор формування особистості, а вся система навчання і виховання
повинна допомогти їй виявити у собі і розвинути те, що їй органічно притаманне.
Нові вимоги ставлять за практично значущу мету діяльності вчителя не управління
процесом засвоєння учнями знань, а педагогічний супровід формування
компетентної особистості.
Останнім
часом проблема розвитку критичного мислення як моделі для навчання і виховання
громадян суспільства майбутнього перебуває в центрі уваги зарубіжних і
вітчизняних педагогів. Учений Метью Ліпман, фундатор Інституту критичного
мислення США, підкреслює відповідність потреби розвитку критичного мислення
завданню вдосконалення початкової, середньої та вищої освіти. Залучення учнів
до процесу активного навчання, коли вони не просто запам'ятовують навчальний
матеріал, а й запитують, досліджують, творять, вирішують, інтерпретують та
дебатують за його змістом, вважається «найкращою практикою». На думку М. Ліпмана, критичне мислення є «майстерним, відповідальним
мисленням, яке сприяє доброму судженню, оскільки воно: а) ґрунтується на
критеріях, б) є таким, що самокоригується, в) є чутливим до контексту».
Інтерес до
технології критичного мислення як освітньої інновації виник в Україні, як і в
деяких інших нових незалежних державах, наприкінці XX століття. Український
учений, відомий дослідник проблеми критичного мислення О.В.Тягло, акцентуючи
увагу на важливості і значущості розвитку критичного мислення особистості в
умовах інформаційного суспільства, зазначає, що цей напрям сучасної освіти
розвивається в освіті США та Канади вже майже півстоліття. Актуальність розвитку критичного мислення
особистості зумовлена інтенсивними соціальними змінами, за яких виникає
необхідність у її пристосуванні до нових політичних, економічних та інших умов,
у вирішенні нею проблем, значна частина яких непередбачувана. Становлення
інформаційної цивілізації, демократичний поступ країни визначають важливість
критичного мислення для вітчизняної освітньої системи. Адже критичне мислення є
не тільки наслідком демократії, а й важливим чинником її формування. На думку
О. Тягла, здатність людини критично мислити забезпечує систематичне
вдосконалення процесу і результатів розумової діяльності на основі критичного
аналізу, розуміння та оцінки. Учений трактує критичне мислення як активність
розуму, спрямованого на виявлення й виправлення своїх помилок, точність
тверджень і обґрунтованість міркувань.
Достатньо
широко розглядає підходи до визначення сутності зазначеної проблеми український
дослідник С. Терно, визначаючи критичне мислення як наукове мислення, сутність
якого полягає у прийнятті ретельно обміркованих і зважених рішень щодо довіри
до будь-якого твердження: маємо ми його сприйняти чи відкинути або відкласти, а
також ступінь упевненості, з яким ми це робимо. Він вважає, що основними рисами
критичного мислення є такі вміння: робити логічні умовиводи; приймати
обґрунтовані рішення; давати оцінку позитивних і негативних рис як отриманої
інформації, так і самого розумового процесу; бути спрямованим на результат.
Таке мислення характеризується контрольованістю, обґрунтованістю та
цілеспрямованістю. Його використовують для розв'язування задач, формулювання
висновків, імовірнісної оцінки та прийняття рішень. Ґрунтуючись на
характеристиках поняття критичного мислення, можемо визначити, що критично
мисляча людина здатна ставити потрібні запитання, виділяти головне; визначати
потрібну інформацію; розпізнавати необ'єктивні судження, відокремлювати факти
від суб'єктивної думки, відокремлювати помилкову інформацію від правильної;
визначати проблему; робити порівняння; виявляти причинно-наслідкові зв'язки;
висувати варіанти рішення; передбачати наслідки; знаходити й наводити
аргументи; робити висновки та перевіряти їх на практиці.
Метою
роботи є з'ясування методичних умов ефективного розвитку критичного мислення
учнів у процесі навчання суспільствознавчих дисциплін. Завдання для досягнення поставленої мети:
· визначити особливості технології
критичного мислення;
· виявити основні методи та прийоми
даної педагогічної технології;
Немає коментарів:
Дописати коментар